І² (Й), спол. І. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць. 1. Поєднує однорідні члени речення. // Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь. // З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову. // Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення. 2. Поєднує цілі речення: а) за вираження відношень однорідності; б) за вираження часових відношень: a) одночасності дій; б) послідовності дій або явищ у часі. // Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події; в) за вираження причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому; г) при вираженні умовно-наслідкових зв'язків. 3. Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте. II. перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, в тому числі й перед першим. // Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття. // Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням. // Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників). <> І так далі (і т. д.); І таке інше (і т. ін.); І подібне (і под.) – у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. III. приєднувальний. 1. Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні. 2. Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні. // Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше. 3. Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну чи біблійну розповідь). IV. приєднувально-підсил., у сполуч. з займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін. Приєднує речення (здебільшого питальні та окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту. V. допустовий. Уживається в значенні, близькому до спол. хоч.

І³ (Й), част. підсил. 1. Уживається для підкреслення, вирізнення значення слова, перед яким стоїть; значенням близька до ж (же). 2. Уживається з відтінком результативності в середині речення перед присудком для підкреслення внутрішнього зв'язку явищ, подій, про які йде мова в реченні. // Указує на відповідність того, що відбулося, тому, чого очікували. 3. Уживається в значенні, близькому до частки навіть. 4. Уживається в значенні, близькому до часток теж, також. 5. Уживається в значенні, близькому до частки вже. 6. Уживається в значенні, близькому до частки ще. <> I (й) так – без того.

І⁴ (нерідко вимовляється подовжено і-і!, і-і-і!), виг. Виражає подив, розчарування, нехіть, сумнів і т. ін.

І⁵ , невідм., ч., іст. У Китаї: верхній одяг аристократки – кофта з тонкої тканини з дуже великими рукавами.